Гренд Сентрал Термінал – це не лише дуже красивий вокзал у центрі Мангеттена. Це нью-йоркське історичне надбання вже більш ніж 100-річного віку. Це також шопінг-центр – один з найбільших в США. Це і дуже популярний знімальний майданчик для кіно. Взагалі слово “най” може бути застосоване до Гренд Сентрал у багатьох категоріях. Підвал терміналу – найбільший і глибокий у місті та йде на 13 поверхів вниз. Кількість платформ у вокзалу більша, ніж в будь-якому іншому у світі – 44, а скоро буде ще більше. Страшно подумати, що всього 40 років тому будівля трохи не повторила долю свого побратима – старого Пенсильванського вокзалу, її б зрівняли із землею якщо б не зусілля активістів на чолі з самою Жаклін Кенеді Онассіс.
Безліч історій пов’язана з цим терміналом і багато таємниць. Про деякі з них я розповім в цьому пості та навіть покажу за допомогою своїх не занадто якісних фотографій. Наприклад, таємний шлях №61, де досі стоїть особистий вагон президента Рузвельта. Чи М42 – потайний підвал, де знаходяться перетворювачі зі змінного струму в постійний і випадково потрапити в який під час війни означало безумовно попасти до ізоляції якщо не до моргу. Прямо у головному залі терміналу залишився слід від балістичної ракети, яка стояла там в 1957-му році, а зараз тут можна, наприклад, купити 6-й айфон. Є тут і недокументована галерея шопотів і прямо на очах в усіх заховані таємничі сходи.
Давайте почнемо з М42. Цей підвал на глибині більше 10 поверхів не можна знайти на схемі терміналу і вхід заборонений. Потрапити сюди можна пройшовши повз поліцейський пост і спустившись на простому вантажному ліфті. Так як для електрифікації шляхів використовується постійний струм, а Нью-Йорк працює на змінному, то потрібні перетворювачі. У часи минулі використовувалися роторні моделі, які можна було вивести з ладу усього лише відром піску, висипавши його на частини, що рухаються. Саме тому під час Другої Світової охорона М42 мала наказ стріляти у будь яку людину, що з’явилася б на порозі, маючи пісок. Німецькі диверсанти дійсно намагалися проникнути туди, але були спіймани. У разі їх вдачі початок війни для США міг бути відкладений на невизначений термін. 12 таких агрегатів, що заповнювали кімнату, були спущені по шахті і через спеціальний люк в стелі; кожен з них вагою декілька десятків тонн.
Старі пульти і роторні перетворювачі збережені для історії. Дивиться фото нижче.
Зберігся також 100-річний електричний “комп’ютер”, який використовувався з дня відкриття вокзала у 1913-му році до 22-го, коли в ужиток увійшов радіо зв’язок. Цей апарат розміром з шафу застосовували для визначення місцезнаходження в тунелях потягу, що зупинився; щоб ненароком не зіштовхнути состави ну і, звичайно, щоб знати куди піти і з’ясувати в чому, власне, справа. Розташування роздруковувалося на паперових стрічках і на фото видно картріджи, що зберіглися з 20-х років.
У цьому ж приміщенні знаходяться власне діючи потужності, які відповідають за більше 3-х тисяч кілометрів залізничних колій на північному сході США. На фото видно велику червону кнопку, яка здатна відключити усю електріку в приміщенні, зупинивши рух потягів у разі потреби. Запуск системи після цього займе близько 45 хвилин. Проте кнопка не захищена навіть склом на випадок термінової потреби і тому працівники дуже підозріло віднеслися до спроби сфотографувати ії ближче.
Приміщення само по собі дуже велике – ненабагато менше головного залу терміналу вгорі. Коли його почали використовувати в 1913-му році робітники внизу нічого не могли чути із-за шуму і переговорювалися з начальством дротяним телефоном, горлаючи до слухавки, хоча майстер цеху знаходився в тому ж приміщенні в кімнаті під стелею. зараз тут, звичайно, набагато тихіше, ну і для працівників влаштована окрема велика будка в центрі залу. Техніка, встановлена тут, працює з великим запасом і невидимим для ока чином поділена на 3 агрегати. Виведення з ладу одного з них навіть не буде помічено публикою: усі потяги продовжуватимуть ходити за розкладом. До речі, залізнична компанія MetroNorth відома високою точністю – 95-98%. Біля технічних сходів одна із стін не закрита бетоном і можна побачити мангеттенський шист, на якому стоїть місто. У породі явно помітні сліди від просвердлених для динамітних шашок жолобів. На випадок відключення електроенергії у ліфті передбачений спосіб піднятися за допомогою одних лише механічних зусиль за допомогою величезних інструментів, схожих на гайкові ключі. Коли в 77-му році в Нью-Йорку було масове відключення світла, то застрягшим у ліфті на півдорозі людям знадобилося більш 3 годин, щоб вибратися.
Але ось ми підіймаємося на основний поверх і прямуємо до старомодного ліфта. Найвищий поверх 7-й, але в директорії про нього ні слова, цей поверх – повністю службовий. Там розташовуються офіси і, найголовніше, диспетчерський центр. Трохи схоже на центр управління польотами, і це майже так і є. До речі, з появою аеро-транспорту диспетчерів зробили федеральними службовцями, тоді як залізничні компанії продовжували наймати їх самостійно. Те ж і з аеропортами, які знаходяться у відомстві федеральних і місцевих адміністрацій, а вокзали фінансуються на засоби, отримані від продажу квитків. Така підтримка нової індустрії допомогла зробити залізниці практично неконкурентоспроможними і тепер в США залишилося дуже мало потягів далекого дотримання. Проте через Гренд Сентрал щодня проходить близько 600 тисяч пасажирів.
Найяскравішим враженням стала можливість піднятися на скляні перехідні містки, так звані catwalks, які закриті для публіки, але добре видні з головного залу. По них робітники терміналу можуть переходити з одного крила до іншого. На самому верхньому рівні декілька мініатюрних вікон відкриваються в зал і пропонують чарівний вид, який я спробував зафіксувати. Із зоряним небом, яке прикрашає стелю, пов’язана безглузда історія. Художник помилився, зобразивши замість зимового неба Середиземномор’я його дзеркалне відображення (до того ж не скрізь: подекуди зірки намальовані вірно). Вандербілти, що сплатили спорудження терміналу і його оформлення, дізнавшись про помилку від одного уважного пасажира, придумали пояснення, що, мовляв, небо спеціально намальоване саме так: як його видно з точки зору бога, який дивиться на землю з іншого боку.
А теперь знову під землю. Шлях №61 у самих нью-йоркерів асоціюється з чимось таємним. Президент Фраклін Делано Рузвельт (1933 – 1945) намагався приховати від громадськості, що в результаті ускладнень від поліомієліту не міг ходити. з цієй причини, а також заради безпеки, після його прибуття в Нью-Йорк використовувався підземний шлях, що сполучав Гренд Сентрал Термінал з платформою під готелем Уолдорф Асторія, в чий гараж президент міг піднятися прямо в автомобілі (авто також перевозилося потягом) за допомогою вантажного ліфта. Після смерті президента його особистий армований вагон не використовувався і ось вже майже 70 років іржавіє без надії на ремонт. Фактично він досі знаходиться у власності федерального уряду, але Білий Дім доки немає планів на дуже дорогу реставрацію. Як і на оплату рахунку за парковку. Говорять, що шлях №61 і нині може буде використаний для термінової евакуації президента, який звичайно зупиняється як раз в Уолдорф Асторії. Принаймні поряд з шляхом є запасний генератор.
Ну і на заключення – декілька секретів, які буквально кидаються на очі уважному відвідувачеві Гренд Сентрал Термінал. Чудову стелю із зоряним небом ми сьогодні вже згадували. Цікаво, що до 90-х років, коли в приміщенні було заборонили паління, поверхня стін і стелі була практично чорною від бруду. Коли ії вирішили, нарешті, змити, то спочатку спробували визначити що це і, насамперед , грішили на пил, що підіймають поїзди. Але спектральний аналіз показав, що це сліди смол і нікотину від сигарет. Маленьку пляму зберегли на пам’ять. Також як і дірку біля сузір’я риб. Ії зробили для стабілізаційного кабелю при установці балістичної ракети Redstone у 1957-му році; така експозиція повинна була допомогти примирити громадськість з виділенням величезних коштів з бюджету на космічну програму.
Незважаючи на популярну думку, в Гренд Сентрал неможна провести нічь навіть за наявності квитка. Невеликий, але затишний зал очікування з туалетами и Wi-Fi для забезпечених квитками пасажирів, що біля офісу начальника станції, має бути звільнений о 1:30, коли відправляється останній потяг. Вокзал відкривається знову на початку 6-ї ранку. Знаменитий 4-х бічний хронометр у центрі головного залу регулюється атомним годинником в Колорадо і тому дуже точний. Проте на табло з розкладами час відходу составів завжди вказаний на одну хвилину раніше справжнього, щоб дати пасажирам що спізнюються, можливість все-таки добігти. Усередені ж інформаційной будки, що підтримує згаданий годинник, є приховані сходи, по яких співробітники можуть переміщатися між рівнями, адже вокзальні платформи розташовані на двох поверхах.
У нашому арсеналі залишилося ще безляч цікавих фактів про найчудовіший вокзал на планеті. Звертайтесь і ми ними з радістю поділимося особисто з вами. А поки що – спасибі за увагу!
Be the first to leave a comment. Don’t be shy.